Субота, 22.07.2017, 05:40
Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Наш край | Реєстрація | Вхід
» Меню сайту

»





» Наше опитування
Оцінка сайту
Всього відповідей: 213

» Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Кобеляцький повіт – 100 років тому
2013 рік є визначним в історії Кобеляччини. Він знаменує 210 річницю створення Кобеляцького повіту та 90 річницю створення Кобеляцького району. Тому напередодні цих дат хотілось би розповісти про деякі етапи становлення району, зокрема: яким був наш регіон 100 років тому, яким був його адміністративно-територіальний устрій, чим жило його населення, які органи уособлювали владу, які суспільно-політичні процеси відбувались. В 1912 році населення Кобеляцького повіту складало 264 389 чоловік. До його складу входило 20 волостей. Це – Білицька, Бреусівська, Бригадирівська, Бродщанська, Велико-Кобеляцька, Вовчеріцька, Китайгородська, Кишенська, Клюсово-Зачепилівська, Кобеляцька, Куликівська, Кустолівська, Маяцька, Ново-Санжарівська, Озерська, Орлицька, Сокільська, Хорошківська, Царичанська, Чорбівська. В основу поділу на волості було покладено принцип неподільності церковних парафій. Такий підхід був формальний, не враховував особливості розташування, нерідко розривав економічні зв'язки, які складались між населеними пунктами. На той час влада в повіті здійснювалась через Земське повітове зібрання та Земську повітову управу, які обирались відповідно до «Положення о губернских и уездных земских учреждениях» від 1864 року. Вперше Земське зібрання в Кобеляцькому повіті було обрано в 1865 році. Організація земських установ, в деякій мірі, нагадувала діяльність теперішніх органів місцевого самоврядування. Відмінність була лише в тому, що на рівні повітів, земським зібранням створювались і виконавчі органи – земські управи.
Для проведення виборів до земських установ створювались губернські комітети та повітові комісії. Проводились повітові з'їзди, на яких обирались земські гласні. На повітових зборах обирались члени повітових земських управ та губернські гласні. Від повітів обиралось від 5 до 9 губернських гласних, які обирали на губернських земських зборах членів губернської земської управи та представляли інтереси повіту в губернії. Вони працювали на громадських засадах. Їм відшкодовувались лише витрати на роз'їзди. Вибори до земських установ проводились по куріях. До першої курії відносились повітові поміщики, які володіли земельними ділянками розміром 200 десятин і більше. До неї також відносились купці та промисловці, які мали підприємства вартістю не менше 15 тис. рублів. До другої курії відносилось міське населення, що мало в обороті не менше 6 тисяч рублів. Тому виборчим правом могла скористатись лише незначна частина міського населення. До третьої курії відносились всі селяни, але їх виборче право здійснювалось через виборщиків, які обирались на волосних сходках. Від кожної курії обиралась одинакова кількість повітових гласних. Вибори проводились раз на чотири роки. Депутатами земських зібрань могли бути тільки чоловіки віком не менше ніж 25 років. Земські збори збирались один раз на рік, засідання тривало декілька днів. В переривах між зборами працювала повітова земська управа. Обраний головою земського зібрання вважався предводителем повітового дворянства.
В той час не всі погоджувались працювати в повітовій управі, так як заробітна плата її членів складала від 600 до 800 рублів. Погоджувались на ці посади матеріально забезпечені верстви населення. Кількісний склад Кобеляцької повітової управи становив 5 чоловік. Вибори земської управи здійснювались на повітових зборах відкритим голосуванням. На цих зборах затверджувались і «Правила про порядок проведення повітових зборів». В 1912 році головою земської управи був обраний Бокий Вячеслав Васильович, її членами – Черевко Петро Миронович, Голузинський Вікентій Іполлітович, Величко Ігнат Миколайович. Секретарем управи був обраний Іван Сепітий. До функціональних обов'язків голови земської управи відносились виконавче провадження, загальне спостереження за справами, керівництво бухгалтерією, господарчою частиною арештанського будинку, лікарнею, богодільнею, складом землеробських знарядь, навчальними та письмовими приладами. Крім того, голова приймав участь в землевпорядній, призовній та податковій комісіях. Обов'язки між членами управи були поділені по територіально-галузевому принципу. Крім того, що вони керували окремими галузями земського господарства, за ними були закріплені і волості. В загальному віданні всього складу управи знаходилась Андріївська сільськогосподарська школа і каса управи. За рік членами управи було розглянуто та відправлено 12870 листів. Земські управи за свою діяльність щорічно звітувались перед повітовими зборами. Читаючи звіт,  мене зацікавила форма звернення управи до повітових зборів, яка була такого змісту: "Кобелякская уездная Управа на основании 97 ст. Положения о Земских учреждениях имеет честь представить Уездному Земскому собранию отчет о своей деятельности за 1912 год по выполнению постановлений собрания и учрежденной на отчетный год смете". Звіт складався із розділів, в яких говорилось про використані кошти на утримання розгінних коней, утримання управи, утримання арештанського будинку, утримання доріг та мостів за рахунок губернського та повітового капіталу, витрат на народну освіту, в тому числі, на приміщення училищ, шкільного інвентарю, шкільних бібліотек, учителів, пересувних музеїв, наглядних посібників. Крім того, надавався звіт про утримання богодільні та дитячого притулку, про розвиток та діяльність  телефонної мережі. В штаті управи знаходилась  канцелярія, яка готувала відповіді на запити  Уряду, займалась розробкою законопроектів з питань місцевого господарства і органів місцевого самоврядування; звітувалась про стан народної освіти. Для ведення земського господарства в штаті канцелярії утримувались столяр, монтер, пічник. Особлива увага приділялась шкільній освіті. На той час діяли урядові програми загальної освіти населення. В 1912 році на території повіту діяло 104 земські училища, в яких навчалось 6324 учні, та 93 церковно-приходські школи з 5485 учнями. Також діяло 10 шкіл грамоти з 295 учнями. Незважаючи на це, відсоток дітей, неохоплених шкільним навчанням, складав 40 %.
Лише в цьому році земська освіта отримала 11 нових приміщень шкіл. Було відкрито 2-х комплектні училища в селах Перегонівка, Чорбівка, Білики, Ліщинівка, Миколаївка, Гриценківка; однокомплектні – селах Глибока Долина, Турівське, Пасічники, Подовське. При школах також знаходилось 77 бібліотек, фонд яких складав 23392 книги. Також діяв пересувний музей навчальних посібників. Він згрупований із колекції картин і приладів таким чином, щоб кожен музей представляв собою певні предмети: ботаніку, зоологію, фізику, технологію, мінерологію, історію, географію та етнографію. За 1912 рік загальна кількість учнів збільшилась на 31 особу. На території повіту діяли 7 бібліотек - читалень: Голтвянська, Китайгородська, Кишеньківська, Маячанська, Ново-Санжарівська, Білицька та Царичанська. При бібліотеках проводились народні читання, при цьому застосовувались світлові проектори та слайди. Не забували в повіті про обездолених. В м. Кобеляки працювала богодільня,  в якій нараховувалось 50 осіб. В цей час було закінчено будівництво приміщення дитячого приюту. До нього приймались діти православного віросповідання. Вони там утримувались до 16-річного віку. Там вони здобували відповідно своїм здібностям професію. При виході отримували одяг і відповідні інструменти. Велика увага також приділялась розвитку телефонної мережі. Було додатково побудовано дві центральні станції, і в повіті їх стало 8. Мережа охоплювала більше 500 абонентів. Щорічно земська управа звітувалась і про виконання бюджету та витрачені кошти. В 1912 році бюджет управи становив 524953 р., з яких витрачено: на утримання управи  - 37022 р., на народну освіту - 216440 р., на утримання медицини – 90247 р., на ветеринарну медицину - 8108 р., на сприяння економічному розвитку – 65086 р. З цих видатків утримувались Чорбівське та Григорівське сільськогосподарські товариства, підтримувались журнал "Хуторянин", Білицька та Озерська швейні майстерні, були виготовлені експонати для сільськогосподарської виставки, яка проходила в 1912 році в м. Кобеляки. Взагалі, 1912 рік був визначальним в соціально-економічному житті району. На мій погляд, це стало результатом реформ Петра Столипіна, які проходили на території Російської імперії.

Адміністративно- територіальний устрій Кобеляччини з найдавніших часів до сьогодення
З найдавніших часів до кінця VII століття наш край заселяли племена сіверян. У кінці VII століття сіверяни були підкорені кочовими азіатськими племенами хозарів і потрапили у васальну залежність від Хозарського каганату. В IX-XII ст. територія Кобеляччини підпорядковувалась Київському, Чернігівському князівству (номінально). Тут і надалі здебільшого господарювали степові кочівники, які вели безперервну боротьбу з князями Переяславщини та Київщини. В XIII ст. край зазнав монголо-татарської навали. У XIII-XV століттях територія Кобеляччини належить князям Литовського, а пізніше королю Польського королівства у складі Київського князівства, потім намісництва та воєводства. З  70-х років XV територія входить до Черкаського староства Київського воєводства. На поч.XVI ст. утворюються на землях району городові козаки. Правління гетьмана Лянцкоронського (свояк польського короля Олександра). 1514-1534 рр.- правління гетьмана Ружинського. Черкаське  староство поділялось на полки, полки на сотні. Ймовірно територія Кобеляччини належала до Керменчуцького (Кременчуцького) полку (уходу). Кінець XVI ст. – поява поселення Кобеляки. 1648 р. – Кобеляцький край був у складі Полтавського полку в якості Кобеляцької сотні. Кобеляки стали сотенним містечком Кобеляцької сотні Полтавського полку 1660-1668 рр.- на території району існують Білицька (Біликівська), Кишеньківська, Переволочанська, Сокільська (Сокологірська), Келебердянська, Кобеляцька Перша, Кобеляцька Друга сотні. 1672 р.- існують Білицька, Келебердянська, Кишінська (Кишеньківська), Кобеляцька, Переволочанська, Соколівська (Сокільська) сотні. До 1764 року існують Білицька, Келебердянська, Кишеньківська, Кобеляцька, Орлянська (Орлицька або Орельська), Переволочанська, Сокільська сотні. Існують містечка (центри сотень): Білики, Орель(Орлик),Келеберда, Кишенька, Кобеляки, Переволочна, Сокілка. 1765 р. – всі сотні увійшли до складу Новоросійської губернії в Дніпровський пікінерський полк. Новоросійська губернія поділялась на три провінції. Кобеляччина належала до Катерининської провінції Дніпровського пікінерського полку. Штаб містився в м.Кобеляки.  Губернським  містом було м. Кременчук. З 20 жовтня 1775 року до 1783 року Новоросійська губернія ділилась на 12 повітів. Кобеляччина входила до Кременчуцького повіту. У військовому відношенні Дніпровський пікінерський полк поділявся на 8 рот, серед них на території Кобеляцького району були: Келебердинська, Кишінська (Кишеньківська), Кобеляцька, Переволочанська, Сокільська. 30 березня (10 квітня) 1783 року – створення Указом Катерини II Катеринославського намісництва. Значна частина території нинішнього Кобеляцького району увійшла до складу Кременчуцького повіту Катеринославського намісництва, інша – до Новосанжарського повіту Новоросійської губернії. В тому ж 1783 р. Новосанжарський повіт перейменований на Кобеляцький повіт з переносом повітового центру у містечко Кобиляки. Тобто, в цей час на території сучасного Кобеляцького району існувало два повіти – Кременчуцький і Кобеляцький. Крім того, землі сучасного району в тій чи іншій мірі належали до Алексопольського (Царичанського) повіту. 30 листопада (11 грудня) 1796 р. вся територія Кобеляччини згідно з Указом Павла I увійшла до складу Чернігівської губернії, яка з 1797 р. стала називатись Малоросійською. 1797-1802 рр. – повіт не існував. 27 лютого (10 березня) 1802 р. Малоросійська губернія була перетворена на Малоросійське генерал-губернаторство з губерніями Полтавською і Чернігівською. 27 березня (7 квітня) 1803 р. Указом Олександра I було створено Кобеляцький повіт Полтавської губернії. Місто Кобеляки до 1828 року мало права повітового міста, а з 1828 року стало повітовим містом. У 1828 році створена міська дума, а в 1842 році місту було присвоєно герб. Перші волості на території Полтавщини виникли у 1797 році, але повних відомостей про них не збереглося. На 1863 рік в Полтавській губернії в межах Кобеляцького повіту для державних селян були такі волості: Білицька, Бреусівська, Вовчеріцька, Китайгородська, Кишеньківська, Кобеляцька, Хорошківська (Хорішківська),Комарівська, Кустолівська, Маячківська, Новосанжарська (ще Новосанджарська), Орлицька, Сокільська, Царичанська. Для тимчасовозобов’язаних селян були такі волості: Андріївська, Бродщинська, Бригадирівська, Буняківська, Горішньомлинська, Заочіпська, Кустолівська, Марківська, Ново-Санжарська (Новосанжарська), Озерська (Озерянська), Піщанська, Улинівська. Починаючи з 1881 року до 1917 року включно Кобеляцький повіт складався з таких волостей: Білицька, Бреусівська, Бригадирівська, Бродщанська (Бродщинська), Велико-Кобеляцька (Великокобелячківська), Вовчеріцька, Китайгородська, Кишенська (Кишеньківська), Клюсово-Зачепилівська, Кобеляцька, Куликівська, Кустолівська, Маяцька (Маячківська) Ново-Санжарівська (Новосанжарська), Озерська (Озерянська), Орлицька, Сокільська, Хорошківська (Хорішківська), Царичанська, Чорбівська. З 1900 року зустрічається Ляшківська.
Кобеляччина в 1918-1923 рр.
- Березень 1918 (закон УЦР) – Кобеляцький повіт увійшов до нової адміністративно-територіальної одиниці – землі, яка мала назву Самара. Такий поділ існував декілька місяців.
- Адміністративно - територіальний поділ  Кобеляцького повіту на волості в 1920 році був такий: Білицька, Бреусівська, Бригадирівська, Бродщанська (Бродщинська), Велико-Кобеляцька (Великокобелячківська), Вовчеріцька, Китайгородська, Кишеньська (Кишеньківська),Клюєво-Зачепилівська, Куликівська, Кустолівська, Ляшківська, Маяцька (Маячківська), Ново-Санжарська (Новосанжарська), Озерська (Озерянська, Орлицька, Сокільська, Хорішківська, Царичанська, Чорбівська. Волості мали у складі сільські ради.          
Кобеляччина в 1923-1925 рр.
- До реформи 1923 року Кобеляцький повіт мав у складі 21 волость, площа повіту становила 321354 десятин, кількість населення становила 268958 чол.
- 7 березня 1923 року президія ВУЦВК прийняла постанову  про адміністративно-територіальний поділ Полтавської губернії, а 2 сесія ВУЦВКу 7 скликання постановою від 12 квітня 1923 року затвердила поділ республіки на округи, та в т.ч. губернії і райони.
- У відповідності з реформою 1923 року на території району значно зменшено кількість волостей. Частина повіту відійшла до Полтавського округу, інша – до Кременчуцького округу. Кременчуцький округ: Бригадирівський район (центр в с. Козельщина). Утворився з Бригадирівської, Бреусівської і Хорошківської (Хорішківської) волостей Кобеляцького повіту. Кількість сільрад скорочено з 44 до14. Населення було 36794 чол. Кишенський (Кишеньківський) район (центр с.Кишенька). Утворився з південної частини Кобеляцького повіту, а саме трьох придніпровських волостей: Озерської (Озерянської), Кишенської (Кишеньківської) й Орлицької та однієї більш північної – Сокільської. Кількість сільрад скорочена з 37 до 13. Населення становило 51 672 чол. Полтавський округ: Білицький район (центр с. Білики). Утворився з Білицької, Вовчеріцької та Чорбівської волостей Кобеляцького повіту. Кількість сільрад скорочено з 19.до 9. Населення становило 32903 чол. Кобеляцький район (центр м. Кобеляки). Утворився з Бродщанської (Бродщинської), Кобеляцької та Маяцької волостей Кобеляцького повіту. Кількість сільрад скорочено з 17 до 8. Населення становило 38954 чол. Ново-Санжарівський  (Новосанжарський) район(центр с.Нові Санжари). Утворився з Ново-Санжарівської (Новосанжарської), Клюєво-Зачепилівської, Кустолівської і Велико-Кобеляцької (Великокобелячківської) волостей Кобеляцького повіту. Кількість сільрад скорочено з 19 до 10. Населення становило 32215 чол. Решетилівський район (центр с.Решетилівка). Утворився з Решетилівської, Демидівської волостей Полтавського повіту та Куликівської волості Кобеляцького повіту. Кількість сільрад скорочено з 23 до 16. Населення становило 35437 чол.  Царичанський (ще Китайгородський) район (районними центрами були м.Китай-Город, м.Царичанка).Утворився з Царичанської, Китайгородської і Ляшківської волостей Кобеляцького повіту. Кількість сільрад скорочено з 12 до 7. Населення становило 26722 чол. В 1925 році Білицький район було ліквідовано. В червні 1925 року було підтверджено статус  Кобеляк як міста.
Кобеляччина в 1925-1931 рр.
3 червня 1925 року постановою ВУЦВК і Ради Народних Комісарів УСРР «Про ліквідацію губерній і перехід на триступеневу систему управління» було ліквідовано губернії і губернські установи на території УСРР, а вся територія Української республіки поділена на 41 округ. Територія сучасного Кобеляцького району входила до Кишенківського (Кішенського) району Кременчуцького округу та Кобеляцького району Полтавського округу. 2 вересня 1930 року ВУЦВК і Рада Народних Комісарів УСРР прийняли постанову «Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему управління»: районні виконавчі комітети і виділені в окремі адміністративно-господарські одиниці міські ради підпорядковувались безпосередньо центрові. Після ліквідації округів і скорочення кількості районів на території сучасного Кобеляцького району залишились Кишеньківський та Кобеляцький райони. У відповідності з кількістю населення, перспективами росту, можливостями інтенсифікації господарства Кишеньківський район мав I категорію, Кобеляцький – II категорію.
Кобеляччина в 1932-1943 рр.

У 1932 році країна перейшла на новий адміністративно-територіальний поділ – обласний і районний. 9 лютого 1932 року ВУЦВК прийняв постанову «Про утворення областей на території УСРР». Кобеляцький і Кишеньківський райони увійшли до складу Харківської області. Полтавська область утворена постановою ЦВК СРСР від 22 вересня 1937 року. З вересня 1941 року по вересень 1943 року Кобеляцький район був окупований німецько-фашистськими загарбниками. Територія сучасного району входила до Кобеляцького округу (дебіту) генеральної округи Київ.
Адміністративно-територіальний поділ сучасного Кобеляцького району в 1943-2012 роках.
У1943 році після визволення від німецько-фашистських загарбників сучасна територія Кобеляцького району залишалась у складі довоєнних двох районів. Місто Кобеляки було містом районного підпорядкування. Станом на 1960 р.:в Кобеляцькому районі було 10 сільрад (в 1954р. - 20), в Кишеньківському районі було 8 сільрад(в 1954р. – 20).
З 1957 року с.Білики отримало статус селища міського типу і входило до Кременчуцької міськради. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року «Про укрупнення сільських районів Української РСР» створено Кобеляцький район (центр м. Кобеляки) у складі м. Кобеляки, сільрад  Кобеляцького і Кишеньківського районів, Бреусівської і Лутовинівської сільрад Козельщинського району, Канавської, Лівенської, Маячківської, Нехворощанської і Соколово-Балківської сільрад Нехворощанського району. Рішенням виконкому Полтавської обласної ради депутатів трудящих від 10 січня 1963 року смт. Білики Кременчуцької міськради передано до складу Кобеляцького району. У зв’язку з переселенням населених пунктів з території затоплення Кременчуцьким морем зникає з карти району ряд старих сіл на території Кишеньківського району. З’являються нові села тепер уже в Кобеляцькому районі. Так, рішенням виконкому Полтавської обласної сільської ради депутатів трудящих від 6 грудня 1963 року в зв’язку з переселенням жителів виключено з облікових даних села Кобеляцького району – Кишеньки Лівобережні Вільховатської сільради та Переволочну Кишеньківської сільради. Зникла з карти і сама стара Кишенька, замість неї з’явилось нове село, якому цим же рішенням від 6 грудня 1963 року присвоєно назву Світлогірське (до нього переселились мешканці Кишеньок і Переволочної). Рішенням Полтавського обласного(сільського) виконкому центр Кишньківської сільради Кобеляцького району перенесено в село Світлогірське і сільраду перейменовано на Світлогірську. Указом від 4 січня 1965 року Президія Верховної ради УРСР постановила утворити Новосанжарський район. Канавська, Маячківська, Нехворощанська, Соколово-Балківська та Сухомаячківська сільради Кобеляцького району відійшли до Новосанжарського району. Після утворення в 1966 році Козельщинського району Бреусівська сільська рада відійшла від Кобеляцького району до Козельщинського. Упродовж 60-х років рішеннями Полтавського облвиконкому та Указами Президії Верховної Ради УРСР в районі перейменовано ряд населених пунктів. Рішенням Полтавського облвиконкому від 23 листопада 1976 року утворено Василівську сільраду, від 27 грудня 1985року – Кунівську та Червоноквітівську, від 30 грудня 1986року – Лучківську та Радянську, від 22 грудня 1987 року – Дрижиногреблянську. Рішенням Полтавського облвиконкому від 17 травня 1988 року Канавську сільраду передано з Новосанжарського до складу Кобеляцького району. В 1991 році 11 червня утворено Сухинівську сільраду, а 27 жовтня1994 року -  Підгорянську сільраду.
Станом на 01.01.2013 року Кобеляцький район має такий склад:
Кобеляцька міська рада, Білицька селищна рада та Бродщинська, Бутенківська, Василівська, Вільховатська, Гр.-Бригадирівська, Дашківська, Дрижиногреблянська, Жуківська, Золотарівська, Іванівська, Канавська, Кіровська, Комендантівська, Красненська, Кунівська, Лучківська, Марківська, Озерська, Орлицька, Підгорянська, Радянська, Світлогірська, Сухинівська, Червоноквітівська, Чорбівська, Шенгурівська сільські ради. Населення району за статистичними даними станом на 1 грудня 2012 року становило 43875 осіб.



Символіка Кобеляцького району затверджена рішенням п"ятої позачергової сесії районної ради четвертого скликання від 23 січня 2003 року.

  Опис прапора Кобеляцького району.
 Прапор Кобеляцького району має відношення сторін 2:3. З метою поєднання символіки району в поданому варіанті запроваджено колористичне поєднання теми з застосуванням кольорів і символів прапора Полтавської області.В композицію прапора внесено зображення історичного герба м.Кобеляки, який був присвоєний  у 1842 році і проіснував до 15 грудня 2000 року (відмінений рішенням двадцять першої сесії Кобеляцької міської ради двадцять третього скликання). На полотнищі, яке має темно-синій колір, що означає стійкість, вірність, надійність, могутність, вказує на благородство мешканців Кобеляцького району, зображені три 8-променеві зірки у жовтому полі та козацький хрест. Три зірки уособлюють козацькі сотні. Зображення козацького хреста включено з історичних мотивів, коли на зразок нинішнього територіального утворення в середині 18 століття ряд полків (Кременчуцький, Пирятинський, Гадяцький, Зіньківський, Хорольський) були об’єднані навколо Полтавського полку, прапор якого мав темно-синій колір з козацьким хрестом. Він є символом вічності, духовності, святості, а жовтий колір його символізує сонце, світло, добробут, щедрість, гідність, працьовитість. Прапор несе в собі  елементи та кольори герба, він повністю відповідає геральдичним вимогам та історичній традиції. 

  Опис герба Кобеляцького району.
Щит поділено на дві частини: у верхній золотій – лавровий вінок слави, у нижній червоній – річка і хрестоподібно складені шведська зброя : рушниця і меч. Усі ці атрибути символізують остаточну поразку шведських військ 1709 року поблизу Кобеляк, неподалік від Переволочанської фортеці. У великому гербі розташований вінок із гілок калини, обвитий стрічкою жовто–блакитного кольору, що підкреслює безпосередню причетність кобеляцького краю до держави України. Вінчає герб стилізоване зображення стіни фортеці у вигляді корони та надпис "Кобеляччина”. Корона символізує  могутність, стійкість, велич і славу. Герб Кобеляцького району несе елементи та кольори герба, який був присвоєний місту Кобеляки у 1842 році.

Кобеляцька земля, багата славним історичним минулим і доленосним сьогоденням, земля, яка споконвіку славилася трудівниками-хліборобами і мужніми її захисниками. Район утворений 7 березня 1923 року. Районний центр – місто Кобеляки. Площа району складає 1823 кв.км. Займає вигідне географічне положення. Через його територію проходять залізниця Полтава-Кременчук, автотраси Полтава-Кіровоград, Суми-Кривий Ріг, Миргород-Нікополь. Відстань від міста Кобеляки до Полтави шосейними дорогами 75 км; залізницею - 75 км. Район розміщений в зоні південного лісостепу України. Рельєф - невисока рівнина з помірним нахилом до річки Дніпро. Клімат домірний. На території району протікають 5 річок. Найбільша з них Ворскла, довжина якої 50 км. В районі є поклади кам'яного вугілля, граніти, сині гончарні глини. Ґрунти, в основному, чорноземи. Господарський комплекс району представляють основні галузі: сільське господарство, промисловість, будівництво, транспорт, зв'язок, торгівля. У районі діють промислові, сільськогосподарські підприємства є розгалуджена мережа закладів, освіти, охорони здоров'я, культури. Кобеляцька земля щедра на видатних діячів культури і мистецтва. На літературній карті Кобеляччини імена майстрів слова О. Гончара і П. Загребельного, Ю. Дольд-Михайлика і В. Каптана, П. Усенка і С. Жураховича, А. Головка й Д. Ткача. Кобеляччина - батьківщина вченого у галузі технічної кібернетики, члена-кореспондеита АН УРСР, заслуженого діяча науки УРСР В.Івахненка, заслуженого художника УРСР О. Максименка, заслужених архітекторів УРСР П.Жука і Д.Сосновського, народних артистів УРСР Є.Золотаренка, П.Колесника, заслуженого артиста РСФСР С.Шкурата. У Кобеляках жив відомий далеко за межами України: засновник методу мануальної терапії, академік М. Касьян. Пише свої вірші член національної Спілки письменників України, поетеса Л.Овдієнко та багато відомих народних митців. Відродження культурних традицій, духовності на Кобеляцькій землі триває.
» Форма входу

» Календар
«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

» Друзі сайту

Верховна Рада України

Кабінет Міністрів України

Державна фіскальна служба України

Полтавська обласна рада

Полтавська облдержадміністрація

Державний фонд сприяння місцевому самоврядуванню в Україні

Українська асоціація районних та обласних рад

Кобеляцька райдержадміністрація

Кобеляцька районна Асоціація фермерів та землевласників України

Відділ освіти райдержадміністрації

Управління соціального захисту населення

Центральна районна лікарня

Кабінет електронних сервісів

ПАМ"ЯТАЄМО ЗАГИБЛИХ
ГЕРОЇВ-ЗЕМЛЯКІВ


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Copyright MyCorp © 2017