Праця жінок: пільги, гарантії. Спадкування громадянами України майна, що знаходиться за кордоном. Спадкування у селянських господарствах. Спадковий договір

Праця жінок: пільги, гарантії
Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям – за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю (ч.1 ст. 184 Кодексу законів про працю).
Не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст. 176 Кодексу законів про працю). Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (ст. 177 Кодексу законів про працю).
На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ч.1 ст. 56 Кодексу законів про працю).
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю (ст. 51 Кодексу законів про працю). Пільги, передбачені для жінок, передбачені законодавством про охорону праці
Відповідно ст. 174 Кодексу законів про працю і ст. 10 Закону України “Про охорону праці” забороняється застосування праці жінок:на важких роботах;на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці,на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов’язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням),у нічний час, окрім галузей народного господарства, де це викликано необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід,залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Гранично допустимі норми підіймання та переміщення вантажів для жінок:підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою -10 кг;підіймання і переміщення вантажів постійно протягом зміни – 7 кг;сумарна маса вантажу при переміщенні протягом кожної години робо¬чої зміни з робочої поверхні – 350 кг;з підлоги – 175 кг.
Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці (ч.3 ст.174 Кодексу законів про працю).
На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів – 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.
Тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманні, крім прийомних дітей у прийомних сім’ях та дітей-вихованців у дитячих будинках сімейного типу. У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною. За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома (ст. 179 Кодексу законів про працю). Жінці з дитиною у віці до півтора років, крім загальної перерви, надаються перерви для годування. (ст. 183 Кодексу законів про працю).
Тимчасове переведення вагітних і жінок, які мають дітей до шести років або дитину з інвалідністю, на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, можливе тільки за їх згодою. Власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою(ст. 33 Кодексу законів про працю).
Власник або уповноважений ним орган повинен у разі необхідності видавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також подавати їм матеріальну допомогу (ст. 185 Кодексу законів про працю).
На підприємствах і в організаціях з широким застосуванням жіночої праці організовуються дитячі ясла, дитячі садки, кімнати для годування грудних дітей, а також кімнати особистої гігієни жінок (ст. 186 Кодексу законів про працю).
Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються, зокрема: жінкам – перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю (ст.10 Закону України «Про відпустки»).
Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: – особам віком до вісімнадцяти років; – жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї; – жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю; – одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків; – дружинам (чоловікам) військовослужбовців.
За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства (ст. 179 Кодексу законів про працю).Надання жінкам оплачуваної відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами (ст. 179 Кодексу законів про працю).
Відпустки для догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною (ст. 179 Кодексу законів про працю).
За бажанням жінки або інших осіб, які фактично доглядають за дитиною, у період перебування їх у відпустці по догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в 7 період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 179 Кодексу законів про працю).
У разі надання жінкам відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному робочому році. (ст. 180 Кодексу законів про працю).
Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів. (ст. 19 Закону України “Про відпустки”).

Спадкування громадянами України майна, що знаходиться за кордоном
Для того щоб отримати майно, що знаходиться за кордоном перше, що потрібно зробити, – визначити місце відкриття спадщини. Адже саме за місцем відкриття спадщини спадкоємці подають нотаріусу заяву про прийняття або відмову від спадщини. За загальним правилом (ч. 1 ст. 1221 Цивільний кодекс України ) місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Але якщо місце проживання спадкодавця невідоме, то місце відкриття спадщини визначається за місцезнаходженням нерухомого майна або основної його частини, а за відсутністю і нерухомого майна – за місцезнаходженням основної частини рухомого майна.
Нотаріус заводить спадкову справу; зацікавлені особи подають заяви про вжиття заходів з охорони спадкового майна, якщо це потрібно. На підставі поданих заяв нотаріус визначає коло спадкоємців, які прийняли спадщину або відмовились від її прийняття. Потім видається документ – свідоцтво про право на спадщину та визначається матеріальне право країни, яке буде застосовуватися до спадкових правовідносин. Далі потрібно визначитися із правовим полем, у якому працюватиме нотаріус, адже через те, що майно знаходиться в іншій державі, у справі можуть спиратися не тільки на українське законодавство.
Відповідно до ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право», спадкові відносини регулюються правом держави, в якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавця буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилось. Тобто, хоч спадкодавець і був українцем, але жив, мав квартиру та помер в іншій країні, то до справи залучаються закони тієї країни.
ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, – правом України. Таким чином, спадкування нерухомого майна, яке знаходиться за межами України, у будь-якому випадку, у тому числі й тоді, коли місце відкриття спадщини в Україні, здійснюється за матеріальним правом держави, на території якої знаходиться це майно.
Здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно (ст. 73 Закону України “Про міжнародне приватне право”).
Нотаріус працює із кількома нормами законів і застосовує норми іноземного права. Тому він:визначає, за спадковим правом якої країни здійснюється спадкування;перевіряє наявність міжнародного договору про правову допомогу (міжнародної конвенції) з цією країною;відповідно до вимог цього міжнародного договору (конвенції) готує запит до компетентних органів цієї країни.
Трохи легше, коли спадщина знаходиться в одній із країн колишнього СРСР, а точніше – у Республіці Білорусь, Азербайджанській Республіці, Республіці Узбекистан, Російській Федерації, Республіці Казахстан, Республіці Таджикистан, Республіці Вірменія, Киргизькій Республіці, Республіці Молдова, Грузії та Туркменістані. Адже із цими країнами та Україною діє Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах.
Закон України «Про нотаріат» дає право нотаріусам вимагати від осіб відомості та документи, необхідні для роботи. А саме, для видачі свідоцтва про право на спадщину, а також для підтвердження родинних стосунків нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. І без цих документів свідоцтва про право на спадщину він може й не видати.
Для отримання необхідних документів нотаріус готує відповідний запит до компетентних органів іншої держави (або країни – учасниці Конвенції) щодо отримання відповідних відомостей чи документів, необхідних для оформлення спадщини.

Спадкування у селянських господарствах
Фермерське господарство – це організаційна форма здійснення підприємницької діяльності, або однією особою, або декількома родичами, або членами сім’ї. Тому таке утворення не слід ототожнювати з іншими формами організації підприємницької діяльності. В основі такого об’єднання лежить Статут, де зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. Отже, статут фермерського господарства треба сприймати, як установчий договір для колективного його складу та документ, у якому буде встановлено первісні внески до фермерського господарства, які мають визначати статус майна у фермерському господарстві.
Сучасним фермерським господарствам можуть належати: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством у результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Конкретизуючи положення статті 19 Закону України «Про фермерське господарство», можна додати зернозбиральні комбайни, вантажні автомобілі, худобу та інше майно.
Порядок спадкування майна члена фермерського господарства здійснюється з урахуванням вимог законодавства України, втім, треба зазначити, що питання про спадкування земель фермерського (селянського) господарства є одним з найменш розроблених в українському законодавстві.
Фермерське господарство, як цілісний майновий комплекс, включає майно, передане до складеного капіталу, нерозподілений прибуток, майнові та інші зобов’язання. Успадкування фермерського господарства, як цілісного майнового комплексу, або його частини, полягає не в спадкуванні права на участь, а в спадкуванні права на частку в статутному (складеному) капіталі, оскільки право на участь нерозривно пов’язане з особою спадкодавця і належить до прав та обов’язків, які не входять до складу спадщини відповідно до статті 1219 Цивільного кодексу України.
Варіанти спадкування.Коли фермерське господарство створено одним учасником, то можливими варіантами успадкування можуть стати:
1) у разі успадкування майна фермерського господарства одним спадкоємцем він буде правонаступником успадкованого майна фермерського господарства з перспективою подальшого ведення фермерського господарства, якщо він бажатиме його вести і буде включений відповідно до вимог Статуту до його складу замість померлого учасника фермерського господарства. Якщо він не бажатиме займатися фермерською діяльністю, він буде правонаступником майна товариства з перспективою припинення діяльності фермерського господарства;
2) у разі спадкування кількома спадкоємцями вони вважатимуться правонаступниками майна фермерського господарства в отриманих долях, з перспективою подальшого ведення фермерського господарства на колективних засадах чи припинення його діяльності в разі якщо жоден з них не виявить бажання займатися фермерською діяльністю (стаття 35 Закону України «Про фермерське господарство»). Якщо частина спадкоємців виявлять бажання займатися фермерською діяльністю, а частина — ні, то спадкоємці, які не бажатимуть займатися фермерською діяльністю, вправі вимагати від фермерського господарства компенсації їм вартості частини успадкованого майна від фермерського господарства в складі інших спадкоємців.
Першим кроком спадкоємців (у т. ч. і спадкоємців особи, яка одноособово створила фермерське господарство) для здійснення своїх спадкових прав є звернення до нотаріуса за місцем відкриття спадщини для прийняття спадщини та отримання (після закінчення 6-місячного строку) свідоцтва про право на спадщину. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно здійснюється нотаріусом на підставі поданих спадкоємцем особистих документів (паспорт, довідка про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку) та правовстановлюючих документів щодо належності спадкового майна спадкодавцеві. Законодавством не затверджено чіткого переліку правовстановлюючих документів. Тому в кожному конкретному випадку допомогти спадкоємцю визначити, які саме документи необхідні для оформлення спадкових прав, може нотаріус, який відкрив спадкову справу. Для цього йому необхідно надати статут господарства, адже саме статут установлює первісні внески до фермерського господарства (що характеризують статус майна господарства), визначає порядок формування майна господарства (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього тощо. Отже, нотаірус після детального аналізу основних положень статуту визначає, що є спадковим майном фермерського господарства, який правовий статус такого майна та, відповідно, які саме документи необхідні для оформлення спадкових прав. Власником майна, яке використовується господарством, створеним одноособово спадкодавцем, може бути сам спадкодавець (як фізична особа) або фермерське господарство (як юридична особа). Залежно від цього визначається перелік документів, що підтверджують його склад.

Спадковий договір
За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (стаття 1302 Цивільного кодексу України).
Сторони у спадковому договорі є:
Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа.
Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа (стаття 1303 Цивільного кодексу України).
Відчуджувачем та набувачем за спадковим договором може бути як повністю дієздатна особа так і особи,зазначені у статтях 32,36 Цивільний кодекс України (абз.2 п.28 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7».
Предметом договору є майно, яке належить відчужувачу і переходить у власність набувача у випадку смерті відчужувача, тобто це може бути будь-яке майно, як індивідуально-визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками, рухоме і нерухоме майно (стаття 1302 Цивільного кодексу України).
Державній реєстрації у Спадковому реєстрі підлягають:
1) заповіти і спадкові договори, посвідчені нотаріусами, консульськими установами України, посадовими та службовими особами, що зазначені в статтях 1251 і 1252 Цивільного кодексу України, статті 37 та частині першій статті 40 Закону України “Про нотаріат”, а також зміни до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів;
2) заповіти, посвідчені (складені та/або прийняті на зберігання) і зареєстровані в іноземних державах, які є учасницями Конвенції,а також зміни до них та скасування заповітів у разі подання в установленому порядку Мін’юсту відповідних запитів (постанова Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 491 “Про затвердження Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі”).
Предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя.
Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.(стаття 1306 Цивільного кодексу України).
Якщо предметом спадкового договору є майно, що знаходиться в особистій власності одного з подружжя, такий договір укладається в загальному порядку (статті 638 Цивільного кодексу України). Майно, яке було придбане в період спільного подружнього життя, належить подружжю на праві спільної сумісної власності (статті 60-62 Сімейного кодексу України). Тому спадковий договір на все спільне майно не може бути укладений без згоди другого з подружжя. Якщо договір було укладено без згоди другого з подружжя, це тягне недійсність правочину (стаття 215 Цивільного Кодексу). У випадку, якщо подружжя відчужувача не згодне із включенням спільно нажитого майна в спадковий договір, і подружжя не дійшло згоди з приводу цього майна, то відчужувач може в судовому порядку встановити свою частку в спільному майні і після цього укласти окремий спадковий договір.
У разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. (п.1.1 гл.11 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте ним до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, право на їх частку визнається за другим з подружжя в судовому порядку(п.7 р.4 Методичних Рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя).
Про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя тому з подружжя, який є живим, нотаріус повідомляє спадкоємців, які прийняли спадщину.
Спадкоємці, які з’явилися до нотаріуса, особисто подають заяву про те, що їм доведено до відома про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя і, у разі їх незгоди, роз’яснено порядок звернення до суду.
Відсутнім спадкоємцям надсилається повідомлення поштою. У такому повідомленні зазначається склад спільного сумісного майна подружжя, на частку якого другому з подружжя, який є живим, видано свідоцтво про право власності, а також роз’яснюється право звернення до суду у разі оспорювання спадкоємцями майнових прав того з подружжя, що є живим.
Якщо серед спадкоємців є особи, над якими встановлена опіка чи піклування, свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя видається за наявності дозволу органу опіки і піклування.
Для одержання такого свідоцтва нотаріусу надається:
– письмова заява про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя. На заяві, яка підшивається до спадкової справи, нотаріусом встановлюється особа, яка подала заяву, із зазначенням реквізитів відповідних документів, за яким її встановлено, робиться відмітка про перевірку справжності підпису. На заяві, яка надійшла поштою, справжність підпису пережившого подружжя повинна бути засвідчена нотаріально;
– свідоцтво про смерть одного з подружжя, видане органом державної реєстрації актів цивільного стану (копія залишається в спадковій справі);
– свідоцтво про шлюб, видане органом державної реєстрації актів цивільного стану (копія залишається в спадковій справі);
– документ, який підтверджує право спільної сумісної власності подружжя на майно.
Якщо той з подружжя, який є живим, не має можливості надати нотаріусу документ, що підтверджує реєстрацію шлюбу зі спадкодавцем, то питання визнання права власності мають вирішуватися у судовому порядку (п.5 р.4 Методичних Рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя).
На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження.Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним.Відчужувач має право призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після його смерті.У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини(стаття 1307 Цивільного кодексу України).
У разі смерті набувача спадковий договір вважається припиненим. У цьому випадку спадкоємці набувача мають право вимагати від відчужувача відшкодування витрат, яких вони зазнали при виконанні спадкового договору в тій частині зобов’язань, які були виконані набувачем до його смерті.
Якщо відповідно до спадкового договору набувач зобов’язаний був вчинити певні дії після смерті відчужувача, то у разі смерті набувача обов’язок вчинити ці дії переходить до його спадкоємців (абз. 7 п. 28 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7).
Розірвання спадкового договору
1. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.
2. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача(стаття 1308 Цивільного кодексу України).

За отриманням безоплатної правової допомоги громадяни можуть звертатися до Кобеляцького бюро правової допомоги, контактний телефон: (05343) 3-43-74, та за електронною адресою Kobeliatske@legalaid.pl.ua .
Окрім цього, в Україні діє єдиний номер з надання безоплатної правової допомоги – 0800213103. Зателефонувавши за ним, Ви зможете уточнити актуальну інформацію щодо осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, змін в законодавчій базі стосовно її надання.