20 років у Лучках – вчимося пізнавати й берегти природу

3 липня завершилася тижнева еколого-натуралістична практика для учнів Великобудищанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Вперше це чарівне місце група учнів відвідала у 2000 році. На той час поблизу села Лучки Кобеляцького району був біостаціонар Полтавського педінституту, нині – це науково-просвітницький центр регіонального ландшафтного парку «Нижньоворсклянський».

20 років щоліта учні школи, які мають бажання краще пізнати природу і себе, свої можливості вирушають у цю не близьку подорож. Місце практики знаходиться за 100 км від Полтави, де річка Ворскла утворює гирло й впадає у Кам’янське (Дніпродзержинське) водосховище. За проектом побудови водосховища ця місцина, де було село Лучки, мала бути затоплена, але води Дніпра і Ворскли, з’єднавшись, залишили чудовий краєвид, який приваблює багатьох. Гору Зміїну, з якої погляд охоплює русло Ворскли, заплави, стариці, острови, водосховище, люблять відвідувати й місцеві, і подорожуючі. Це місце знане серед науковців, журналістів, а у лікаря Комаровського є ціла сторінка у соцмережах, присвячена краєвидам пониззя Ворскли, знятих у різні пори року на фото й відео.

Я пізнала це місце під час проходження навчальної польової практики, будучи студенткою природничого факультету Полтавського національного педагогічного інституту ім. В.Г. Короленка. З 2000 року разом із учнями ми відвідуємо це місце (деякі діти по 5-7 разів), щоб ближче пізнати степ і луки, ліс і річку, щоб навчитися бачити красу природи, любити її й берегти.

Щоб навчитися спілкуватися один із одним далеко від дому, в польових умовах, де є мінімум комфорту, де потрібно самим готувати їжу й наводити лад, але де є будиночки, їдальня, господарські будівлі, побудовані студентами, чарівний графський будинок, що залишився з ХІХ століття від графа Товстолузова. У свій час тут була початкова школа, вирощували тутового шовкопряда, а зараз тут музейна зала та аудиторії для занять.

Це особливе місце. Тут легше вчаться назви рослин і тварин (навіть латинські), тут діти стають відповідальнішими, дружними, як одна сім’я.

Я часто задавала собі запитання – чи потрібна ця практика й кому? І завжди давала одну відповідь – так! Така форма роботи з дітьми не є стандартною і обов’язковою для учителя. Але багато дітей хочуть приїздити сюди знову і знову, й не тільки для вивчення флори і фауни, а щоб знову відчути той «лучківський дух», коли поряд друзі й однодумці, щоб випробувати себе екстремальним походом на Зміїну гору, під час  чергування зварити смачну кашу, яку всі будуть нахвалювати й дякувати, щоб увечері спілкуватися з друзями при свічках (поки що тут немає світла).

І я, побувавши у горах і біля моря, відвідавши інші країни й континенти, хочу їхати в це чудове райське місце, щоб подихати лучківським повітрям, покупатися у тихоплинній і широкій Ворсклі, створити для учнів атмосферу єднання з природою, адже бачу в цьому свою місію як учителя біології й людини.

Організувати й провести практику неможливо було б без підтримки. Тому далі підуть подяки.

Дякую адміністрації та працівникам регіонального ландшафтного парку «Нижньоворсклянський» (директору Шуліці О., заступнику директора з наукової роботи Смоляр Н.) за те, що надають можливість для проведення практики й сприяють її проведенню.

Дякую директору Великобудищанської школи Калашніку О., який схвалив таку форму роботи й постійно сприяє, учителям і батькам, які усі 20 років допомагали в організації й проведенні практики.

У цьому році особливо дякую Чумаченко А. – учителю початкових класів та Тютюнник І. – вихователю ДНЗ «Фіалка», які проводили під час практики ігри, квести, тренінги, були «шеф-кухарями» й наставниками для дітей.

Дякую за допомогу й підтримку родині, окремо Біляєву Віталію, який у Лучках із шестирічного віку й після 4-річного перебування на Східному фронті, знову захотів сюди приїхати.

За допомогу в перевезенні учнів і придбанні пального дякую батькам – Башловці О., місцевим підприємцям – Хоменку В., Лозі В., Кризі І.

Цього літа ми з надією говоримо: «До побачення Лучки! До нових зустрічей»

 

Від імені усіх учасників – керівник практики Біляєва Т.,
учитель хімії і біології
Великобудищанської  загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів
Диканського району Полтавської області